К-ть год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня підготовки учнів

1. Вступ. Із літератури реалізму

2

Загальна характеристика розвитку культури та літера­тури XIXст. Реалізм як напрям у світовій літературі. Розквіт реалістичної літератури, його зв'язок із розвит­ком природничих наук. Майстри соціальної прози: Стендаль,    О. де Бальзак,    Г. Флобер,    Ч. Діккенс, Г. Джеймс, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов та ін. Роль художньої літератури в культурному та суспіль­ному житті XIXст.

Учень (учениця):

називає основні риси та етапи літературного процесу XIXст. (взаємодія романтизму і реалізму, домінування реалізму, по­ява модерністських явищ);

пояснює особливості соціально-психологічної прози XIXст., роль художньої літератури у культурному та суспільному житті XIXст.;

називає найвизначніших представників соціально-психоло­гічної прози XIXст.;

обґрунтовує твердження про те, що XIXст. є «золотою до­бою» класичного роману. ТЛ. Дає визначення поняття «соціально-психологічна проза»

6

СТЕНДАЛЬ (1783-1842). -«Червоне і чорне»

Життєвий і творчий шлях письменника. Синтез ро­мантизму й реалізму в його творчості. Роман -«Червоне і чорне», поєднання в ньому соціаль­но-політичного й психологічного аспектів. Гостра кри­тика режиму Реставрації. Конфлікт головного героя Жульєна Сореля із суспільством як сюжетний стри­жень роману. Внутрішня драма героя як наслідок цьо­го конфлікту. Жіночі образи роману. Психологізм творчості Стендаля

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху Стендаля та місце в ньому роману «Червоне і чорне»; висловлює судження про багатозначність назви роману; визначає провідні риси характеру Жульєна Сореля та го­ловні етапи формування його особистості; порівнює суспільні закони й звичаї у Вер'єрі—Безансоні— Парижі;

розповідає про своєрідність утілення теми кохання в ро­мані;

зіставляє жіночі образи твору; визначає риси романтизму і реалізму в романі., ТЛ. Висловлює судження про жанрові особливості соціаль­но-психологічного роману, а також про психологізм твору

4

Онореде БАЛЬЗАК (1799-1850). «Гобсек»

Життєвий і творчий шлях письменника. Бальзак і Україна.

Бальзак   —   видатний   французький   письменник, основоположник соціального реалістичного роману. Поєднання реалістичних і романтичних елементів у його художній системі.

«Людська комедія» — грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини XIXст., її проблематика й структура.

Влада золота та її філософія в повісті «Гобсек». Ро­мантичні й реалістичні риси неоднозначного образу «філософа й скнари» Гобсека. Зіставлення образів Фанні Мальво й Анастазі де Ресто. Роль Дервіля в роз­гортанні й відтворенні подій повісті. Композиція і стиль твору

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому повісті «Гобсек»; характеризує творчість французького письменника Баль­зака як визначне явище світової літератури XIXст.; відзначає зв'язок його життя з Україною; пояснює, чому «Людську комедію» Бальзака називають «енциклопедією життя Франції першої половини XIXст.»; наводить приклади поєднання в образі Гобсека елементів реалізму (детальний опис операції позики грошей, точність фіксації кількості відсотків за конкретну фінансову опера­цію лихваря тощо) і романтизму (самотність і загадковість багатія: достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де на­жив свій величезний капітал);

аналізує особливості втілення мотиву влади золота в повіс­ті «Гобсек»: золото стало новим володарем світу, на зміну владі аристократів іде влада «гобсеків», капіталістів {■«Золо­то — ось душа вашого нинішнього суспільства*); визначає особливості композиції повісті (роль прийому об­рамлення: історія про Гобсека «взята в рамку» опису розмо­ви в салоні віконтеси де Гранльє);

характеризує роль Дервіля в розгортанні й відтворенні по­дій твору (він об'єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і ситуацій, що створює особливу атмо­сферу задушевності розмови і вірогідності оповіді); висловлює особисте ставлення до проблем, що порушують­ся у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й ци­татами з тексту

6

Чарльз ДІККЕНС (І812-1870). «Пригоди Олівера Твіста»

Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Діккенса як одна з вершин англійської літератури, реа­лістичні та романтичні тенденції в його прозі. Місце роману «Пригоди Олівера Твіста» у творчій спадщині Ч. Діккенса. Гуманізм письменника, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім ді­тей. Засудження жаги до наживи, холодного розрахун­ку та бездуховності суспільства. Розвінчання, «деро-мантизація» злочинного світу.

Влучність характеристики різних суспільних верств Англії 30-х років XIXст. Провідні засоби індивідуалі­зації персонажів. Діккенс як майстер іронії і сарказму. Соціальна дієвість творчості Діккенса

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Пригоди Олівера Твіста»; характеризує Ч. Діккенса як одного з провідних представ­ників соціальної прози XIXст.;

відзначає випадки поєднання в його творі елементів роман­тизму й реалізму;

характеризує образи головних героїв твору; наводить приклади вияву   гуманізму письменника, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей; аналізує провідні засоби характеристики різних суспільних верств Англії 30-х років XIXст., а також індивідуалізації персонажів (загострена одноплановість їхньої характеристи­ки, індивідуалізоване мовлення, портрет); висловлює судження про особливості  розвінчання, «деро-мантизації» злочинного світу; наводить приклади іронії й сарказму Діккенса; розмірковує про соціальну дієвість творчості Діккенса (піс­ля публікації роману уряд Англії був змушений створити спеціальну комісію щодо розслідування фактів, наведених у творі)

7

Федір ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881). «Злочин і кара»

Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Достоєвського як одна з вершин російської і всесвіт­ньої літератур. Філософські, етичні й естетичні погля­ди письменника та їхнє втілення в художніх творах. Роман -«Злочин і кара» як утілення нового, поліфоніч­ного типу художнього мислення. Філософські, со­ціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору. Еволюція образу Раскольнікова й розвінчання теорії сильної особистості, «надлюдини». Розкриття склад­ності та суперечливості духовного світу людини. Сис­тема образів роману, значення й символіка його назви

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Злочин і кара»; називає характерні риси літератури реалізму (правдиве зобра­ження дійсності, аналітичний підхід до зображуваного і т. д.); визначає творчість російського письменника і філософа Достоєвського як одну з вершин російської і всесвітньої лі­тератур;

акцентує увагу на значному філософському (розвінчання теорії агресивного індивідуалізму: «Тварь я дрожащая или право имею*) та етичному (співчуття до «знедолених і обра­жених») потенціалі роману «Злочин і кара»; простежує і підтверджує цитатами з тексту еволюцію образу Раскольнікова;

висловлює власні судження щодо теорії сильної особистос­ті, «надлюдини» і підтверджує їх прикладами й цитатами з тексту;

розкриває особливості системи образів роману, зокрема
знаходить спільне в Родіона Раскольнікова і Соні Мармела­
дової (обидва вчинили переступ проти суспільних законів і
норм: він став убивцею, а вона — повією) і різне (вона по­
жертвувала собою заради інших, а він пожертвував іншими
заради себе);________________

висловлює особисте ставлення до проблем, що порушують­ся в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й ци­татами з тексту;

висловлює судження щодо символіки назви твору. ТЛ. Дає визначення поняття «роман» і його різновидів, зок­рема «психологічного роману», «філософського роману»

7

Лев ТОЛСТОЙ (1828-І910). -«Анна Кареніна».

Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Льва Толстого як найповніший вияв можливостей реа­лістичної літератури. Духовні й творчі шукання та здо­бутки письменника.

Роман -«Анна Кареніна»-. Образи-характери роману, пластичність змалювання й психологічна глибина. Су­перечливий образ Анни. Образ Левіна, його автобіо­графічна складова. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю. «Діалектика душі» толстовських героїв

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Анна Кареніна»; визначає творчість Л. Толстого як найповніший вияв мож­ливостей реалістичної літератури;

виокремлює ключові епізоди роману (зустріч Анни і Врон-ського на вокзалі, побачення Анни із сином тощо); називає основні проблеми твору: роль сім'ї в житті людини («мысль семейная» (Л. Толстой); пошуки основ міцних сі­мейних стосунків («Усі щасливі сім'ї схожі між собою, кожна нещаслива сім'я нещасна по-своєму*); право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов'язок перед чле­нами своєї сім'ї, передовсім дітьми (доля Сергія Кареніна та маленької Ані) і т. д.;

характеризує образи головних героїв твору в їхній психо­логічній глибині (насамперед — суперечливий образ Анни; крім того — образи Олексія Кареніна, Стіви Облонського, Вронського, Левіна;

доводить, що проблематика роману «Анна Кареніна» має загальнолюдське значення;

висловлює особисте ставлення до проблем, що порушують­ся у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і ци­татами з тексту

2. Традиції і новаторські зрушення в поезії середини — другої половини XIXст.

1

Загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії середини XIXст.

Етичні й естетичні засади соціально спрямованої ліри­ки (М. Некрасов). Нові грані романтичного поетичного світу у творчості «пізніх» романтиків (Ш. Бодлера, В. Вітмена, Ф. Тютчева). Принципи «чистого мистец­тва» у поезії (група «Парнас», творчість А. Фета). Світоглядно-естетичні зрушення в мистецтві та літе­ратурі. Поняття про декаданс

Учень (учениця):

розповідає про провідні шляхи розвитку поезії середини —

другої половини XIXст.

висловлює власне судження про етичні та естетичні засади

соціально спрямованої лірики;

розмірковує про феномен «чистого мистецтва» у поезії, а та­кож про світоглядно-естетичні зрушення в мистецтві та літе­ратурі середини — другої половини XIXст. ТЛ. Дає визначення поняття «декаданс»

2

Микола НЕКРАСОВ (1821 -1877). «О шостій вчора завернув...»'; -«Роздуми біля парадного під'їзду*; «Трійка»; «На смерть Шевченка»

Життєвий і творчий шлях поета. Некрасов як «співець страждань народних», перегуки з Т. Шевченком. Пое­тичне новаторство М. Некрасова: поєднання поезії з прозою, наближення поетичної мови до розмовної ін­тонації

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;

пояснює, чому М. Некрасова називають «співцем страждань народних»;

знаходить у його поезіях конкретні приклади вживання розмовної інтонації, народної говірки;   , знаходить елементи схожості поезії Миколи Некрасова й Тараса Шевченка;

виразно читає («На смерть Шевченка» — напам'ять) і ана­лізує вірші М. Некрасова

2

Волт ВІТМЕН (1819-1892). (Вірші за вибором учи­теля)

Життєвий і творчий шлях поета. Вітмен — американ­ський поет-новатор. Зв'язок його поезії з романтични­ми традиціями й трансценденталізмом. Збірка «Листя трави», її провідні теми й мотиви. Звернення до віль-. ного вірша (верлібру). «Пісня про себе» — програмовий твір поета

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;

пояснює, чому американця Волта Вітмена називають вели­ким поетом-новатором;

пояснює, чому «Пісня про себе» вважається програмовим твором поета (у ній яскраво втілені особливості стилю і сві­тогляду Вітмена);

виразно читає й аналізує вірші В. Вітмена. ТЛ. Дає визначення поняття «верлібр»

3

Шарль БОДЛЕР (1821-1867). «Альбатрос», «Вечо­рова гармонія», -«Відповідності»

Життєвий і творчий шлях поета. Бодлер — французь­кий поет другої половини XIXст., пізній романтик і один із основоположників символізму. Світогляд і ес­тетичні погляди Бодлера та збірка «Квіти зла». Про­тиставлення дійсності й ідеалу як семантико-образна вісь збірки. Пошуки «сучасної краси», «видобування краси зі зла» в поезії Бодлера.

Традиційність і своєрідність вирішення проблеми «поет і натовп» у поезії «Альбатрос»-. Філігранність поетичної техніки, формальна доверше­ність і сугестивність вірша «Вечорова гармонія». Тлумачення предметних образів як «видимих знаків» ідей, почуттів, душевних станів («Відповідності»)

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; модерністські зрушення у французькій поезії другої половини XIXст.;

пояснює, що Бодлер був водночас і пізнім романтиком і од­ним із засновників символізму;

характеризує естетичні погляди Бодлера, утілені в збірці «Квіти зла»;

висловлює судження про те, в чому полягає своєрідність ви­рішення проблеми «поет і натовп» у поезії «Альбатрос»; пояснює, у чому полягає філігранність поетичної технікиТ формальна довершеність вірша «Вечорова гармонія», завдя­ки яким художнім засобам зреалізовано його «навіюваль-ний» (сугестивний) вплив на читача/слухача; наводить приклади втілення рис символізму в поезіях Бод­лера;

виразно читає і аналізує вірші Ш. Бодлера. ТЛ. Дає визначення понять «символ», «декаданс», «натура­лізм», «імпресіонізм», «неоромантизм», «символізм»

4

Із поезії французького символізму

Символізм як літературний напрям останньої третини XIX— початку XXст. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство символістів

Поль ВЕРЛЕН (1844-1896). «Забуті арієти», «Так тихо серце плаче...», «Поетичне мистецтво» Артюр РЕМБО (1854-1891). «Відчуття», «П'яний корабель», «Голосівки»

Поняття про символ як основний засіб поетичного са­мовираження,  його  потрактування французькими символістамр: спонтанність з'яви, непроясненість і ба­гатозначність, «підказування» смислів і простір для відгадування. Сугестія (навіювання) як важливий художній засіб символістської поезії. Зменшення ролі інформаційно-розповідної функції поетичної мови

Учень (учениця):

характеризує в найзагальніших рисах символізм як літера­турний напрям останньої третини XIX— початку XXст.; визначає музичність як важливу ознаку віршів Верлена, за­сіб прямого вираження інтуїтивно-емоційного, несвідомого, настроєвого;

тлумачить поняття «сугестія» (навіювання), визначає його як важливий художній засіб символістської поезії (по-ети-символісти, прагнучи передати те, що не висловиш зви­чайним словом, навіювали невизначене, позбавлене чіткого сенсу й обрисів («про неясне говорили неясно»); висловлює судження про причини зменшення ролі інфор­маційно-розповідної функції поетичної мови у віршах сим­волістів і активізації функції сугестивної; наводить конкретні приклади використання символів у поезіях Верлена або Рембо (наприклад, п'яний корабель з однойменного вірша А. Рембо) як основного засобу пое­тичного самовираження, його потрактування французьки­ми символістами: спонтанність з'яви, непроясненість і ба­гатозначність, «підказування» смислів і простір для відга­дування;

виразно читає й аналізує вірші П. Верлена й А. Рембо. ТЛ. Дає визначення понять «символізм», «сугестія»

3. Романранньомодерністської доби

5

Еміль ЗОЛЯ (1840-1902). -«Кар'єра Ругонів»

Життєвий і творчий шлях письменника. Золя — фран­цузький письменник, теоретик натуралізму. Цикл ро­манів Золя «Ругон-Маккари» — «природнича й соці­альна історія однієї родини в добу Другої імперії». Роман- «Кар'єра Ругонів» як вступ до циклу, визна­чення в ньому її провідних тем і мотивів

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху ,  письменника і місце в ньому роману «Кар'єра Ругонів»; пояснює, що Е. Золя є теоретиком французького натура­лізму;

знаходить конкретні ознаки натуралізму (поєднання нау­кових методів і художніх засобів зображення) у романі: де­тальний опис походження Ругонів і Маккарів, описи спадко­вих рис, які передаються від генерації до генерації тощо; висловлює власне ставлення до героїв і проблем твору, спи­раючись на текст;

пояснює символіку червоного кольору (орденська стрічка —
кров на підборах П'єра Ругона — вогник свічки у вікні поми­
раючого збірника податків).
ТЛ. Дає визначення поняття «натуралізм»

5

Оскар УАЙЛЬД (1854-1900). «Портрет Доріана Грея»

Життєвий і творчий шлях письменника. Уайльд — письменник англійського раннього модернізму. Есте­тизм Уайльда, імпресіоністичність стилю. «Портрет  Доріана   Грея»   як  осердя  творчості письменника, філософсько-естетичні та моральні проблеми твору. Риси інтелектуального роману

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Портрет Доріана Грея»;

пояснює, чому англійця О. Уайльда називають письменни­ком англійського раннього модернізму, підкреслюючи есте­тизм Уайльда, імпресіоністичність стилю); визначає роман «Портрет Доріана Грея» як осердя творчос­ті Уайльда: саме в цьому романі риси естетизму, поетизація краси як сенсу й основного завдання мистецтва втілилися найповніше;

характеризує «Портрет Доріана Грея» як інтелектуальний роман і вказує на головні філософсько-естетичні та мораль­ні проблеми твору: співвідношення краси й моралі, чи може краса бути вільною від моралі, як таке вивільнення діє на особистість.

ТЛ. Дає визначення понять «естетизм», «інтелектуальна проза», «парадокс»

4. Підсумок

2

Узагальнення та систематизація вивченого протягом року матеріалу

Учень (учениця):

називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року , творів; повторює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літератур­ного процесу.

ТЛ.. Дає визначення понять «верлібр», «декаданс», «есте­тизм», «імпресіонізм», «інтелектуальна проза», «натура­лізм», «неоромантизм», «парадокс», «психологічний ро­ман», «символ», «символізм», «соціально-психологічна про­за», «сугестія», «філософський роман»

К-ть год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня підготовки учнів

1. Вступ. Оновлення драматургії на межі ХІХ-ХХ ст.

Основні тенденції розвитку драматургії XIXст. «Нова драматургія» та її основні принципи.

6

Основні тенденції розвитку драматургії XIXст. «Нова драматургія» та її основні принципи.

Генрік ІБСЕН (1828-1906). -«Ляльковий дім»

Життєвий і творчий шлях письменника. Ібсен — нор­везький письменник, основоположник європейської «нової драматургії».

«Ляльковий дім» як соціально-психологічна драма. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сце­нічної дії в п'єсі. Аналітична композиція п'єси. Нова­торство Ібсена-драматурга.

Роль Г. Ібсена в розвитку нової європейської драма­тургії («ібсенізм»)

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому драми «Ляльковий дім»; пояснює, чому норвежця Г. Ібсена вважають основополож­ником європейської «нової драматургії», новатором сцени; перелічує й ілюструє прикладами з тексту основні новатор­ські нововведення Ібсена-драматурга: а) акцент із зовніш­ньої дії перенесено на дію внутрішню: на сцені у звичнім для театру сенсі майже «нічого не відбувається»: герої майже не­рухомі, ніхто нікого не вбиває, просто йде розмова, думка протистоїть думці, головною ж є внутрішнє напруження, не­помітне оку глядача; б) зазвичай конфлікт драми Ібсена зав'язується ще до того, як починається власне її дія (так, Нора підписала фіктивний вексель до початку дії «Лялько­вого дому»); в) його «нові драми» мають відкритий фінал, тобто після закінчення п'єси достеменно невідомо, чим же врешті-решт закінчиться вирішення її конфлікту; дає визначення п'єси «Ляльковий дім» як соціально-психо­логічної драми: соціальної, тому що в ній порушені соціаль­ні проблеми: багатства і бідності (Хельмер — Крогстад), гро­мадянських прав жінки (Нора й підроблений нею вексель) тощо; психологічної, тому що напруження твору передовсім психологічне, внутрішнє;

називає й ілюструє прикладами з тексту втілення рис «но­вої драми» в «Ляльковому домі»: а) внутрішня дія; б) «до-текстова» зав'язка конфлікту; в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору; г) відкритий фінал;

висловлює особисте ставлення до проблем, що порушують­ся у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й ци­татами з тексту.

ТЛ. Дає визначення понять «зовнішня і внутрішня дія», «нова драма», ілюструє їх прикладами з п'єси Г. Ібсена «Ляльковий дім»

4

Антон ЧЕХОВ (1860-1904). «Чайка»-

Життєвий і творчий шлях письменника. Чехов — ро­сійський письменник. Його еволюція, імпресіонізм пізньої прози й драматургії. Чехов і Ібсен. «Чайка» — перша п'єса російської нової драматургії. Життєва мета та сенс мистецтва як головні проблеми твору. Особливості драматичного конфлікту та роз­витку сценічної дії в п'єсі. Новаторство Чехова-драма­турга

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому п'єси «Чайка»; пояснює, чому Чехова вважають драматургом-новатором; називає риси, які зближають творчість А. Чехова і Г. Ібсена (ін­телектуальний характер драми, відкритий фінал творів тощо); характеризує головних персонажів п'єси; визначає провідний конфлікт п'єси (пошук життєвої мети й сенсу мистецтва в зіткненні з реаліями життя)

4

Джордж Бернард ШОУ (1856-1950). «Пігмаліон»

Життєвий і творчий шлях письменника. «Театральна революція» англійського драматурга Шоу, його «дра­ми ідей». Шоу й «ібсенізм».

Комедія «Пігмаліон» і давньогрецький міф про Пігма-ліона. Динамізм дії і парадоксальність як невід'ємні риси творчості Шоу. Проблематика й художні особли­вості твору, його «філологічний конфлікт» і соціаль­но-виховна спрямованість. Елайза Дулитл, її шлях від малопривабливої квіткарки-кокні до «чарівної леді». Інтелектуальний характер драматургії Шоу

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому комедії «Пігмаліон»; пояснює, у чому полягала «театральна революція» англій­ського драматурга Шоу: він розвинув традиції Ібсена, роз­робивши особливий тип драми — «драму ідей»; з'ясовує, що конфлікт ідей присутній у комедії «Пігмаліон» як специфічний «філологічний конфлікт», де Шоу втілює ідею вирішення важливих соціальних проблем, зокрема со­ціальної рівності шляхом оволодіння всіма прошарками су­спільства правильною вимовою;

наводить приклади втілення цього «конфлікту ідей» через «філологічний конфлікт» у комедії «Пігмаліон»; визначає гуманітарну освіту й формування почуття власної гідності Елайзи Дулитл як її шлях від малопривабливої квіт­карки-кокні до «чарівної леді», як підґрунтя для «фантас­тичного міжкласового стрибка» (Б. Шоу); пояснює сенс назви твору, зокрема зв'язок (збіги й особливо відмінності) комедії «Пігмаліон» з давньогрецьким міфом про Пігмаліона. ТЛ. Дає визначення поняття «інтелектуальна драма»

2. Загальна характеристикалітератури першої половини XXст.

1

Вступ. Модернізм як некласична модель культури. XXст. як літературна епоха, глибинний переворот в естетиці й художній практиці. Формування нових принципів і структур художнього мислення й твор­чості.

Традиції реалізму XIXст. та їхня взаємодія з новими літературними течіями на початку XXст., пошуки но­вих засобів і форм художнього вираження. Специфіка ліричної прози Шолом-Алейхёма, 0. Купріна. Україна в їхній творчості. Модернізм і авангард. Елітарна й масова культура

Учень (учениця):

називає розвиток модернізму й авангардизму провідними тенденціями літературного процесу першої половини XXст.; висловлює судження про долю реалізму в літературі XXст. (з одного боку — продовження традицій літератури поперед­ніх епох, з іншого — пошуки нових засобів і форм художньо­го вираження, взаємодія з модернізмом); характеризує роздвоєння культурного процесу на два річи­ща (елітарну й масову культуру) як характерну ознаку куль­турної ситуації XXст.

ТЛ. Дає визначення понять «авангардизм», «модернізм» (у літературі)

3

Франц КАФКА (1883-1924). -«Перевтілення»

Життєвий і творчий шлях письменника. Кафка — австрійський письменник-модерніст. Своєрідність світобачення і його художнього виражен­ня в оповіданні «Перевтілення». Грегор Замза та його родина.

Особливості стилю Кафки, поєднання реальності та міфотворчості

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника й місце в ньому оповідання «Перевтілення»; називає характерні особливості індивідуального стилю австрійського письменника-модерніста Франца Кафки (по­єднання реальності й міфотворчості, підкреслено буденний, без емоційний опис фантастичних подій, відтворення трагіз­му буття «маленької людини»);

висловлює судження про особливості стосунків Грегора з його родиною; ТЛ. Дає визначення понять «міфотворчість», «експресіонізм»

3

Джеймс ДЖОЙС (1882-1941). «Джакомо Джойс»

Життєвий і творчий шлях письменника. Джойс — ір­ландський письменник-модерніст, його світоглядні й естетичні позиції. Характерні риси поетики модерніст­ських творів Джойса: «потік свідомості», елемент па­родійності й іронізму, яскраво виражена інтертекстуа-льність.

Психологічне есе «Джакомо Джойс», його автобіо­графічний характер

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху пи­сьменника і місце в ньому психологічного есе «Джакомо Джойс»; називає та ілюструє прикладами з тексту психологічного есе «Джакомо Джойс» характерні риси поетики модерніст­ських творів ірландського письменника Джойса: а) викорис­тання «потоку свідомості»; б) наявність елементу пародій­ності й іронізму; в) інтертекстуальність; наводить приклади автобіографічної складової есе «Джако­мо Джойс».

ТЛ. Дає визначення понять «потік свідомості», «інтертек­стуальність»

3. Глибинні зрушення в поезії початку XXст.

6

Модернізм і основні течії європейської поезії XXст.

Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926). «Орфей, Еврі-діка, Гермес», -«Ось дерево звелось...»

Життєвий і творчий шлях поета. Синтетичний вияв новітніх течій і тенденцій у поезії австрійського поета P. M. Рільке. Вираження традиції відчуження людини в дегуманізованому світі. Ностальгія за втраченою єд­ністю людини зі світом. Рільке й Україна, українські мотиви в його творчості.

Ґійом АПОЛЛШЁР (1880-1918). «Лорелея», «Міст Мірабо», «Зарізана голубка й водограй»

Життєвий і творчий шлях поета. Шлях французького поета Ґ. Аполлінера від неоромантизму до кубофуту-ризму. Реакція на символізм, звернення до реального, предметно-чуттєвого і його вираження «прямим сло­вом». Зміна позиції щодо життя, ствердження актив­но-творчого ставлення до нього.

Томас Стернз ЕЛІОТ (1888-1965). «Ранок біля вік­на», «Суші серед солов'їв», «Порожні люди»

Життєвий і творчий шлях поета. Еліот — видатний англійський і американський поет, його роль у розвит­ку модернізму в англомовних літературах. Еволюція від авангардизму до неокласицизму. Зміщен­ня акценту в пізній поезії на пошуки позитивних начал і цінностей, на протидію хаосу й абсурдності буття

Федерико Гарсіа ЛОРКА (1898-1936). «Балада про чорну тугу»-, -«Гітара», -«Газела про темну смерть», «Касида про сон під зорями»

Життєвий і творчий шлях поета. Іспанський Поет Ф. Гарсіа Лорка, його міфопоетика. Синтез у творах міфології і фольклору з поетикою мо­дернізму. Персоніфікація природних сил і стихій

Учень(учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху по­ета;

характеризує творчість австрійського поета P. M. Рільке як синтетичний, об'єднаний вияв новітніх течій і тенденцій у поезії (на матеріалі творів «Орфей, Еврідіка, Гермес», «Ось дерево звелось...»);

наводить приклади втілення у творах P. M. Рільке мотивів: а) відчуження людини в дегуманізованому світі; б) носталь­гії за втраченою єдністю людини зі світом; в) українських мотивів;

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху Ґ. Аполлінера;

характеризує творчість французького поета Ґ. Аполлінера як шлях від неоромантизму до кубофутуризму; підтверджує свої судження прикладами з текстів поезій «Лорелея», «Міст Мірабо», «Зарізана голубка й водограй»; простежує на матеріалі згаданих поезій зміну життєвої по­зиції поета, ствердження активно-творчого ставлення до життя;

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху по­ета;

коментує та ілюструє цитатами творче кредо Т. С Еліота: «Поет значущий не своїми емоціями, а здатністю перетво­рювати особисте в щось значніше й відсторонене, у щось універсальне й надособистісне»

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;

характеризує творчість іспанського поета Ф. Г. Лорки як поєднання міфології і фольклору з поетикою модернізму; визначає персоніфікацію природних сил і стихій як важли­ву рису стилю поета;

підтверджує свої висновки прикладами з поезій «Балада про чорну тугу», «Гітара», «Газела про темну смерть», «Ка­сида про сон під зорями»;

виразно читає і аналізує вірші Р. М. Рільке, Ґ. Аполлінера, Т. С. Еліота, Ф. Г_чЛорки.

ТЛ. Дає визначення понять «модернізм», «авангардизм», а також ілюструє їх прикладами з конкретних поезій

5

«Срібна доба» російської поезії, розмаїття літератур­них напрямів, течій та шкіл у поезії (символізм, акме­їзм, футуризм). Поети поза літературними угрупован­нями. Трагічні долі митців «срібної доби».

Олександр БЛОК (1880-1921). «Незнайома», «Вес­но, весно, без меж і без краю...», «Скіфи»

Життєвий і творчий шлях поета. Своєрідність симво­лізму в російській поезії. Олександр Блок — найвидат-ніший поет російського символізму.

Анна АХМАТОВА (1889-1966). «Довкола жовтий вечір ліг», «Дав мені юнь ти сутужную», «Реквієм»

Життєвий і творчий шлях поетеси. Акмеїзм, його есте­тичні засади й поетика в її творчості. Пізня поезія Анни Ахматової («Реквієм»). Анна Ахматова й Україна

Футуризм як авангардистська літературна течія, його естетичні засади. Епатажність, радикальний розрив із літературною традицією, сміливий формальний експе­римент, пошуки нових засобів художньої виразності як характерні риси поезії футуризму.

Володимир МАЯКОВСЬКИЙ (1893-1930). «А ви змогли б?», -«Послухайте!», «Лілічко! Замість листа»

Життєвий і творчий шлях поета. Маяковський — лідер російського футуризму, його непересічна поетична об­дарованість. Трагічна доля поета.

Борис ПАСТЕРНАК (1890-1960). «Визначення поезії», «По стіні збігали стрілки...», «Зимова ніч»

Життєвий і творчий шлях письменника. Пастернак і російський футуризм, неоднозначність стосунків пое­та з футуризмом. Еволюція поезії Б. Пастернака

Учень(учениця):

називає провідні модерністські й авангардистські напрями й течії «срібної доби» російської поезії, а також їхніх найвідомі-ших представників: символізм (О. Блок), футуризм (В. Мая-ковський, ранній Б. Пастернак), акмеїзм (Анна Ахматова);

визначає символізм як перший модерністський напрям

«срібної доби» російській поезії, а творчість О. Блока як

один із найповніших виявів російського символізму;

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху

поета;

аналізує поезії О. Блока «Незнайома», «Весно, весно, без

меж і без краю...», «Скіфи»;

відзначає наявність у них елементів символізму (звукопису,

натяку, сугестії, символів тощо);

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху по­етеси;

пояснює, що видатна російська поетеса Анна Ахматова
(справжні ім'я та прізвище — Ганна Горенко) протягом три­
валого часу жила в Україні, закінчила гімназію в Києві;
визначає акмеїзм як своєрідну модерністську течію «срібної
доби» російській поезії, а творчість Анни Ахматової як одне
з найповніших утілень можливостей акмеїзму;

аналізує поезії «Довкола жовтий вечір ліг», «Дав мені юнь ти сутужную»;

відзначає наявність у них елементів акмеїзму (чіткість, яс­ність і особливу «прозорість» образів); називає риси пізньої поезії Анни Ахматової: вишукану «простоту» стилю, звернення до наболілих суспільних проб­лем («Реквієм»);

визначає футуризм як одну з найяскравіших авангардист­ських течій «срібної доби» російській поезії, а творчість В. Маяковського як найповніший вияв можливостей росій­ського футуризму;

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета; відзначає органічне поєднання у творчості поета, з одного боку, «сенсаційних ефектів і гарячково-карколомних обра­зів» (К. Чуковський) («А ви змогли б?», «Послухайте!»), а з іншого — щирого і тонкого ліризму;

розповідає про заангажованість поезії В. Маяковського ра­дянського періоду і фінал поета;

висловлює судження про поетичну творчість відомого ро­сійського письменника Б. Пастернака, аналізує його поезії «Визначення поезії», «По стіні збігали стрілки...», «Зимова ніч»;

виразно читає й аналізує вірші О. Блока, Анни Ахматової, В. Маяковського, Б. Пастернака.

ТЛ. Дає визначення понять «символізм», «футуризм», «ак­
меїзм», а також ілюструє їх прикладами з поезій, що входять
до розділу       

4. Література 1920-1940-х років

2

Вступ. Загальна характеристика літератури 1920-1940-х років. Історико-культурне тло періоду «між двома сві­товими війнами», провідні тенденції літератури цієї доби. Увиразнення досвіду особистості, духовно знівеченої Першою світовою війною, у творах письменників «літератури    втраченої    генерації»    (Е. Хемінгуея, Е. М. Ремарка, Р. Олдінгтона). Розвиток антиутопії, його визначальні ознаки та найяскравіші представники (Є. Замятін, О. Хакслі, Дж. Орвелл, К. Чапек). Осмис­лення руйнівних сил суспільно-історичного життя до­би тоталітаризму, пошук нових духовних орієнтирів і шляхів збереження цінності особистості в літературі 1920-1940-х років (Т. Манн, М. Булгаков, Б. Брехт, А. Камю, Пауль Целан та ін.)

називає основних представників «літератури втраченої ге­нерації» (Е. Хемінгуея, Е. М. Ремарка, Р. Олдінгтона та ін.); характеризує антиутопію в літературі як відповідь на ви­клики часу (тоталітаризм, напруження і колосальні жертви світових воєн);

називає найяскравіших представників літературної антиу­топії (Є. Замятіна, О. Хакслі, Дж. Орвелла, К. Чапека та ін.); визначає проблему осмислення руйнівних сил суспільно-іс­торичного життя доби тоталітаризму й пошуку нових духов­них орієнтирів й шляхів збереження цінності особистості як одну з провідних у творчості Т. Манна, М. Булгакова, Б. Брехта, А. Камю, Пауля Целана та ін.)

3

Джордж Орвелл (Ерік Блер) (1903-1950). «Ското-ферма»

Життєвий і творчий шлях письменника. Викриття радянської сталінської тиранії в алегоричній казці «Скотоферма» (у оригіналі: «AnimalFarm: AFa­iryStory»). Сатиричне зображення реалій радянського життя та міфів сталінської ідеології у творі. Дослід­ження закономірностей злоякісного переродження ідей комуністичної утопії. Художня своєрідність тво­ру, афористичність його мови

Учень (учениця):

перелічує характерні ознаки антиутопії в казці Дж.Орвелла (жорстоке гноблення людей авторитарною тоталітарною владою; принципова невідповідність, з одного боку, краси­вих і правильних гасел, з другого — реального втілення їх у життя та ін.);

аналізує причини деградації тварин, які взяли на фермі вла­ду в свої руки;

визначає художні особливості притчі Дж. Орвелла (зокре­ма, у зіставленні з алегорично-викривальним зображенням недоліків європейського суспільства у творах Дж. Свіфта); пояснює, у чому полягає авторська іронія і її символіко-але-горичний сенс під час переписування тваринами спочатку правильних гасел: «Усі тварини рівні» — «Усі тварини рівні, але деякі — рівніші» і т. п.

5

Михайло БУЛГАКОВ (1891-1940). ««Майстер і Мар­гарита»

Життєвий і творчий шлях письменника. Булгаков — російський письменник.

«Майстер і Маргарита» як вершина його творчості. «Ма­гічний реалізм» роману. Часові шари у творі, художні засоби їхньої зв'язності (сонце, спека в Єршалаїмі, ме­жі старої й нової ери — сонце, спека в Москві 1930-х років; спільні образи). Особливості композиції твору Булгакова — «роман у романі». Реальне та ірреальне у творі. Булгаков і Київ

Учень (учениця):

пояснює, що видатний російський письменник М. Булгаков народився і виріс у Києві, на Андріївському узвозі є його бу-динок-музей, а творчість пов'язана з Україною; характеризує роман «Майстер і Маргарита» як вершину творчості М. Булгакова;

засоби їхньої зв'язності (сонце, спека в Єршалаїмі, ме­жі старої й нової ери — сонце, спека в Москві 1930-х років; спільні образи). Особливості композиції твору Булгакова — «роман у романі». Реальне та ірреальне у творі. Булгаков і Київ

наводить приклади використання автором елементів «ма­гічного реалізму», нерозривного поєднання реального та ір­реального у творі: підкреслено буденні описи магічних, фан­тастичних вчинків Воланда та його почту або літання Мар­гарита на швабрі;

характеризує головних героїв твору;

розповідає про різні часові шари у творі, а також ілюструє прикладами з тексту художні засоби їхнього зв'язку: наприк­лад, стрижневий мотив спеки: нестерпне сонце в Єршалаїмі на межі старої й нової ери, під час розп'яття Ієшуа (Ісуса), а також сонце, спека в Москві 1930-х років; або наявність спільних образів: Понтій Пілат з його собакою в «єршаліїм-ській» частині роману, а також на місячній доріжці, що веде до космічного часового виміру;

формулює судження про особливості композиції твору Булгакова — «роман у романі» (роман Майстра про Ієшуа як складова роману Булгакова «Майстер і Маргарита»); висловлює особисте ставлення до проблем, що порушують­ся у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й ци­татами з тексту. ТЛ. Виражає судження про композицію («роман у романі»)

3

Томас МАНН (1875-1955). -«Маріо і чарівник»

Життєвий і творчий шлях письменника. Напруженість передвоєнної ситуації в Європі й тривож­ний настрій новели -«Маріо і чарівник»-. Алегоричність і паралелізм у творі (гіпнотична влада чарівника над на­товпом і маніпуляції тоталітарними режимами свідоміс­тю людей). Віра письменника в здатність особистості до збереження свого «я». Бунт Маріо як передвіщення звільнення народів світу від загрози тоталітаризму

Учень (учениця):

пояснює, що Т. Манн — німецький письменник, який порушував проблеми боротьби з тоталітаризмом; характеризує головних героїв твору, а також характер зі­ткнення «чарівника» (гіпнотизера) і Маріо; висловлює особисте ставлення до вчинку Маріо, а також до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точ­ку зору прикладами і цитатами з тексту

Альбер КАМЮ (1913-1960). «Чума»

Життєвий і творчий шлях письменника. Камю — французький письменник, лауреат Нобелівської пре­мії. Його філософські й естетичні погляди. Камю й ек­зистенціалізм

Абсурд і трагічний стоїцизм у романі -«Чума*. Пробле­ми вибору людини в межовій ситуації та відповідаль­ності за цей вибір. Композиція і стиль твору .та відпо­відальності за цей вибір. Композиція і стиль твору

Учень (учениця):

розповідає про французького письменника Камю, його фі­лософські й естетичні погляди (зокрема, про принципово важливі проблеми вибору позиції і відповідальності людини за цей вибір), про особливості сприйняття Камю теорії ек­зистенціалізму в різні періоди його творчості;

висловлює судження про втілення в романі «Чума» згада­них проблем, зокрема про вибір доктора Ріє залишитися в Орані й всупереч усьому боротися з чумою, хай навіть ця бо­ротьба може бути приреченою на поразку («...Ця хроніка не може стати історією остаточної перемоги. А може бути тільки свідченням того, що треба було вчинити і що, безпе­речно, повинні чинити всі люди всупереч страху»); характеризує головних героїв твору; пояснює, у чому полягає сенс перестороги Камю: переможні вигуки оранців супроводжуються сумнівами Ріє, який «зга­дав, що будь-яка радість — під загрозою... бацила чуми ніко­ли не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрі­мати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпля­че вичікує своєї години»;

висловлює міркування про важливу думку Камю, виражену у фіналі роману («Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу»);

виражає особисте ставлення до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами й цитата­ми з тексту.

ТЛ. Дає визначення поняття «екзистенціалізм» (як літера­турне явище)

4

Бертольт БРЕХТ (1898-1956). «Життя Галілея»

Життєвий і творчий шлях письменника. Брехт як дра­матург-новатор. «Епічний театр» Брехта, його теоре­тичні засади й творча практика.

Проблема моральної відповідальності вчених за нас­лідки наукових досліджень у драмі «Життя Галілея»-. Неоднозначність образу Галілея. Інтелектуальний ха­рактер драми

Учень (учениця):

пояснює, чому німецького драматурга Брехта називають но­ватором драматургії і театру: він створив так званий «епіч­ний театр», де головною була не дія, а ідея; визначає проблему моральної відповідальності вчених за наслідки своїх наукових досліджень як головну в драмі «Життя Галілея» (бажано, щоб учні підтверджували актуа­льність цієї проблеми для нашого часу: відкриття вченими страшної сили ядерної енергії і наслідок цього відкриття — незчисленні людські жертви Хіросіми й Чорнобиля; непе-редбачуваність можливих наслідків клонування тварин і особливо людини тощо);

пояснює, у чому полягає неоднозначність образу Галілея: з одного боку, він талановитий учений, з іншого — конфор­міст, готовий до співпраці з церквою;

висловлює судження про інтелектуальний характер драми «Життя Галілея», про наявність у ній проблем, що спонука­ють людину до роздумів, інтелектуального напруження; висловлює особисте ставлення до проблем, що порушують­ся у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і ци­татами з тексту

5. Підсумок

2

Узагальнення та систематизація вивченого протягом року матеріалу

Учень (учениця):

називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року творів;

повторює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літератур­ного процесу;

ТЛ. Дає визначення понять «авангардизм», «акмеїзм», «ек­зистенціалізм», «експресіонізм», «зовнішня і внутрішня дія», «інтелектуальна драма», «інтертекстуальність», «мі­фотворчість», «модернізм», «нова драма», «потік свідомос­ті», «символізм», «футуризм»