ЧОМУ В ПРОЄКТІ ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ БАЗОВОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЗНИКЛА ЛІТЕРАТУРНА ОСВІТА?

У проєкті нового Державного стандарту базової середньої освіти, оприлюдненому 4 березня 2020 р., фактично зникла літературна освіта. Складається враження, що його автори начебто намагалися замаскувати це зникнення, вписавши у вимоги до учнів, зокрема, і деякі з тих, що стосуються вивчення літератури. Однак аналіз усього матеріалу мовно-літературної галузі Держстандарту свідчить про те, що насправді ці вимоги становлять просто мізер в океані всього, що написано про освіту мовну. Безперечно, добре, що в документі надано величезної ваги вивченню державної мови, рідної та іноземних мов, так має і бути. Водночас незрозуміло, чому проігноровано важливі читацькі вміння й навички, які формуються засобами художньої літератури. І не лише їх, а й національні та загальнолюдські цінності, уявлення про які складаються в ході опрацювання художньої літератури.

Літературна освіта сприяє формуванню гуманістичних поглядів особистості, розвитку критичного мислення, естетичного смаку та уяви, емоційного інтелекту й інтелекту любові, які так потрібні кожній людині в нашому буремному світі. Надзвичайно важливо, що художня література породжує емпатію, яка, за висловом сучасного англійського письменника Ніла Ґеймана, є інструментом, що «збирає людей разом і дає їм змогу поводитись не так, як поводяться самозакохані одинаки»[1]. А як же важливо українцям нині і завжди відчувати силу єдності! Крім того, література розширює світогляд людини, є потужним джерелом національної самоідентифікації та міжкультурної комунікації. Вивчення кращих зразків українського і зарубіжного письменств сприяє не лише пізнанню навколишнього світу, а й самопізнанню особистістю себе. Осмислення художніх творів дає могутній поштовх до фантазування, народження нових ідей, вияву і розвитку творчого начала особистості.  Усі ці якості є важливими як для особистісного зростання, так і для глобального суспільного прогресу. Загальновідомо, що читання художніх творів значною мірою впливає і на збагачення мовлення людини, опанування державною, рідною та іноземними мовами. І що не менш важливо – художня література може бути психологічною підтримкою особистості в складних життєвих ситуаціях.

Слід не забувати про особливу місію української літератури і зарубіжної (як оригінальних шедеврів, так і україномовних перекладних) в духовному поступі нашого народу. Адже саме твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Йоганна Вольфганга Ґете, Ернеста Гемінґвея, Джорджа Орвелла та багатьох інших відіграли значну роль в історії національного опору тоталітарним системам, насаджуваним російською імперією і радянською владою. По суті художня література в її найкращих зразках стала для українців (і продовжує бути!) засобом боротьби за Незалежність, духовним мечем і щитом українського народу, символом національного відродження. У стандарті варто було б увиразнити, зокрема, і роль української перекладацької школи в цій довготривалій боротьбі. Отже, чи можна під час війни вилучати із Державного стандарту літературну освіту, яка є могутнім чинником виховання учнів? Автори проєкту або не розуміють цього, або навмисно зробили такий крок, аби остаточно знищити обидва шкільні предмети – українську літературу і зарубіжну. Що ж саме про це свідчить?

По-перше, жодного разу в тексті проєкту не зустрічаємо понять УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА і ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА. Тобто в Держстандарті просто не передбачено вивчення конкретно української і конкретно зарубіжної літератур. Адже поняття оригінальна і перекладна не є тотожними попередньо названим складникам літературної освіти. Яка саме оригінальна? Яка перекладна? Значить, будь-хто може розуміти під цими поняттями будь-що, наприклад, ту ж російську літературу. На стратегічній сесії з питань розроблення держстандартів, що відбулася 16 грудня 2019 р., ми з Наталією Рудніцькою вказували на необхідність наявності в проєкті назви цих важливих складників літературної освіти. Також наголошували на потребі розширення  літературного компонента і недоцільності нівелювання значення літературної освіти. Про це ж писали в нашому листі, адресованому генеральному директору Директорату дошкільної та шкільної освіти МОН України Андрію Осмоловському і розробникам проєкту (лист оприлюднено у Фейсбуці 22 грудня 2019 р. у групі «Українська філологічна тріада», його можна побачити за такою адресою: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=795398174257247&set=pcb.1185595871646418&type=3&theater&ifg=1Однак наші зауваження були проігноровані колективом стандартотворців. 

По-друге, у розділі «Знання (державна мова, рідна мова (у разі відмінності від державної)» художня література як змістова лінія взагалі відсутня. І лише окремі натяки на вивчення літературних творів знаходимо в змістовій лінії «Текст/медіатекст»: «Літературні твори (оригінальні й перекладні). Роди і жанри літератури. Літературні напрями й течії. Літературно-мистецькі епохи. Художній образ. Емоційний стан і вчинки персонажів, характери. Читацький досвід. Емоційний стан читача. Естетична цінність. Індивідуальний стиль». Це все!

По-третє, у проєкті знівельовано потенціал вивчення художньої літератури у формуванні ключових компетентностей. Наприклад, не вказано на значення її вивчення для формування екологічної компетентності (хоча чимало письменників були і є активними захисниками довкілля), громадянської і соціальної (відомо, що література є потужним джерелом громадянської освіти і скарбницею соціального досвіду людства). Навіть проігноровано роль української і зарубіжної літератур у плеканні культурної компетентності учня, незважаючи на те, що художні твори – це не що інше, як справжні скарбниці культури, і національної, і світової. Обидва літературні курси є ідеологічно важливими україноцентричними предметами, спрямованими на формування української ідентичності учнів і захист незалежної державності України. Де в стандарті увиразнено роль української і зарубіжної літератур у системі національно-патріотичного виховання сучасних учнів?

По-четверте, в ретельно розписаних додатках (на нашу думку, така надмірна деталізація взагалі зайва в Держстандарті, це завдання навчальних програм) не представлено систему знань, умінь і ціннісних орієнтацій, спрямовану на формування літературної компетентності учня, яка є неодмінним складником більш широкої компетентності – читацької. Є лише поодинокі натяки на залучення літературних творів до навчального процесу.По суті додаток спрямовує не на вивчення літератури як такої, а переважно на ілюстрування мовознавчих тем окремими прикладами з художніх творів. Такий підхід певною мірою нагадує події першої половини ХХ століття, коли з 1924 року вивчення української літератури в школах УРСР було спрямоване в русло так званої «комплексної системи». Відповідно до неї, література в школі за тих часів втратила своє значення як окремий предмет, а до художніх творів зверталися лише як до службового матеріалу для ілюстрування суспільствознавчих тем. Автори проєкту, звісно, не зайшли так далеко, але значне переважання мовного компонента галузі над літературним і явно тенденційне формулювання вимог до учнів свідчать про те, що вони не врахували широкий освітній потенціал шкільних літературних курсів.

За результатами експертного обговорення в МОН України (19.02.2020) проєкту Держстандарту базової середньої освіти професори Ольга Ніколенко, Олена Ісаєва, Жанна Клименко підготували правки до мовно-літературної галузі, які було надано робочій групі. 
Ознайомитися з цими правками можна за посиланням:
https://zl.kiev.ua/shhob-ne-zagubyty-hudozhnyu-literaturu-ukrayinsku-zarubizhnu-v-protsesi-osvitnih-reform/?fbclid=IwAR2J1HxqCdDoiEn2Jr9LWScbcQRPNtjtrP0yFJnqETgyT_eKiDW8fh4p2TE Проте ці пропозиції, як і попередні, були фактично проігноровані, із зазначених правок у проєкт потрапив лише дріб’язок.

У результаті з погляду літературної освіти маємо найгірший за часи незалежної України проєкт Держстандарту. Складається враження, що його автори думали насамперед не про збереження кращих вітчизняних традицій та розумне поєднання їх із інноваціями, а про закладення фундаменту для знищення обох літературних предметів та інтеграції в один предмет мови і літератури. Чи не тому в розглядуваному проєкті художня література опинилася на задвірках, як бідна служниця, якій немає місця в храмі шкільної освіти? І чи не тому автори проєкту, хоча і назвали галузь мовно-літературною, фактично проігнорували цінні ресурси літературного компонента, а відповідно і роль шкільного вивчення літератури у формуванні особистості сучасного українського школяра?

Жанна Клименко, доктор педагогічних наук,

професор кафедри методики викладання

світової літератури НПУ імені М.П.Драгоманова

 

 



[1] Ґейман Ніл."Чому наше  майбутнє залежить від читання?". Електронний ресурс. URL: https://uamodna.com/articles/chomu-nashe-maybutne-zalezhytj-vid-chytannya/

   

Авторизація  

   

Відвідувачі  

На сайті 165109 гостей та 3 користувачі

   

Контакти  

   
© ALLROUNDER

Використання матеріалів сайту можливе лише при згоді адміністрації порталу та активного посилання. Всі права захищено!